Рідне слово в етнокультурному вимірі

РІЗНОВИДИ СЕМАНТИЧНОГО СУБ’ЄКТА В ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕННЯХ ТЕКСТІВ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ (НА ПРИКЛАДАХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕЗІЙ ХХ СТОЛІТТЯ)

2021-10-08T09:43:11+03:00

Мета статті – проаналізувати різновиди семантичного суб’єкта в односкладних реченнях поетичних творів (на прикладах українських поезій 50-х- 60-х рр. ХХ століття), дослідити його реалізацію в синтаксемах різних відмінків. Актуальність статті полягає в тому, що активна роль семантичного суб’єкта в поетичних текстах є доведеною багатьма вченими, але питання його різновидів та семантико-синтаксичної реалізації й досі залишається відкритим, що дає можливість для більш поглибленого дослідження цієї проблеми.

Завдання статті – проаналізувати різновиди семантичного суб’єкта в структурі односкладних речень на матеріалі деяких українських поетичних текстів, враховуючи особливу природу семантико-синтаксичної будови поетичного тексту. Досліджуваний матеріал – поетичний текст – підпорядковується всім правилам вживаної мови, але на нього накладаються нові, додаткові по відношенню до мови, обмеження: вимога дотримуватися певних метро-ритмічних норм, організованості на фонологічному, римовому, лексичному та ідейно-композиційному рівнях. Наголошено, що суб’єктність є невід’ємною ознакою поетичного твору, тому що вона детермінована самим актом комунікації.

ДИНАМІЧНИЙ АСПЕКТ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОСТОРОВОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЛЕКСИКИ ГОВІРОК ПОКУТТЯ

2021-10-08T23:40:14+03:00

У статті досліджено внутрішню диференціацію говірок. Здійснено картографування номінацій побутової лексики Зафіксовані територіальні вияви назв одягу, взуття, головних уборів, прикрас унаочнено в лінгвістичних картах. Аналіз просторової поведінки побутової лексики досліджуваного регіону дав змогу окреслити в досліджуваному ареалі зони.

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І МОВЛЕННЄВІ ТАКТИКИ ДЛЯ АНАЛІЗУ ДИСКУРСУ

2021-12-04T12:44:36+02:00

У статті розглянуто поняття комунікативних стратегій і тактик як невід’ємної складової частини аналізу дискурсу. Наголошено, що результатом комунікативної ситуації може бути як комунікативне співробітництво, так і комунікативний конфлікт; альтернативним її видом - комунікативне суперництво. Коротко подано деякі класифікації комунікативних стратегій у діалогічному дискурсі. Вказано, що залежно від урахування мовних ресурсів комунікативні стратегії поділяють на власне комунікативні та змістові, а залежно від мети спілкування - кооперативні, конфліктогенні та маніпулятивні. У статті доведено, що доречність м’яких або жорстких комунікативних стратегій залежить від умов конкретної ситуації спілкування, статусу та психологічних особливостей адресата.

ПОРІВНЯННЯ В НОВЕЛАХ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

2021-11-30T22:27:30+02:00

У статті проаналізовано порівняння в новелах Василя Стефаника з погляду їх формальної структури, виявлення типології суб’єктів і об’єктів художніх означень, їхнього емоційно-експресивного потенціалу. Встановлено, що аналізовані компаративні сполуки за їх формально-граматичною структурою неоднорідні. Переважну більшість із них становлять порівняння з порівняльним сполучником як. Інші структурні різновиди порівнянь налічують від кількох одиниць до двох десятків. Це порівняльні конструкції із сполучниками як коли би, якби, мов, мовби, наче б, а також з протиставними сполучниками а, але та з пропущеним сполучником. Трапляються і компаративні сполуки, в яких порівняння виражено лексично – за допомогою слів із семантикою подібності, прислівниками з конфіксами по-…-ому(и), іменниками у формі орудного відмінка або описовою конструкцією.

Аналіз порівнянь за семантико-тематичними ознаками їх суб’єктів засвідчив, що майже половину з них становлять назви осіб-персонажів. Із назв неосіб найбільш поширеними у функції суб’єкта порівняння є назви частин тіла, абстрактних сутностей, будівель, їх частин, рідин, тварин, рослин, реалій небесної сфери, місця, їжі, знарядь праці, зброї, інші семантично розрізнені слова. Функцію об’єкта порівнянь найчастіше виконують назви осіб, тварин, птахів, комах, риб, рослин, квітів, предметів господарського призначення, знарядь праці, явищ природи, їжі, рідин, водних об’єктів, будівель, споруд, одягу, головних уборів, прикрас, предметів небесної сфери, металів, абстрактних сутностей, соматичні й локативні назви, низка слів предметної семантики, тематично розрізнених.

Художня виразність, емоційно-експресивне навантаження, стилістична значущість порівнянь у новелах Василя Стефаника неоднакова. Помітний пласт компаративних сполук новеліст почерпнув із надбань народнорозмовних порівнянь загальнонаціонального чи регіонального характеру, яким властивий відносно стійкий, усталений зв'язок суб'єкта та об'єкта і повторюваність, що певною мірою зменшує їх літературноестетичну вартість. На їхньому тлі більший емоційно-експресивний вплив на читача мають компаративні сполуки з нетривіальним, неординарним порівнянням суб'єкта й об'єкта. Найбільшу ефективність у вираженні мовної експресії засвідчили порівняння з розгорнутим, поширеним об'єктом, який деталізує, конкретизує, художньо увиразнює суб'єкт. У багатьох випадках такий об'єкт переростає в окремий образ.

КОМУНІКАТИВНІ МАНІПУЛЯТИВНІ ТАКТИКИ СУЧАСНИХ БРИТАНСЬКИХ І УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ: ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ

2021-10-07T15:17:58+03:00

Стаття присвячена актуальній проблемі маніпуляцій, яка кожного дня набирає нових обертів. У статті розглядається проблема маніпуляцій у міжособистісному спілкуванні на основі аналізу різної літератури. Аналіз робіт у цій галузі дозволяє визначити основні види маніпулятивних прийомів, які використовуються в дискусіях. Ця точка зору цікавить фахівців із соціальної психології щодо чіткого розмежування, де існує соціальний тиск, а де безпосередній контакт. Тема маніпуляцій суспільною свідомістю сьогодні активно обговорюється серед широкої громадськості, дедалі більше стає предметом бурхливих наукових дискусій та гострих журналістських суперечок.

Процес підготовки та маніпулювання людською та колективною свідомістю означає велику роль у впливі на емоційний стан, мотивацію, правильне мислення з метою зміни моделі поведінки конкретної цільової аудиторії, що в свою чергу підсилює негативний психологічний вплив. Хабарництво, шантаж і загроза вбивством давно використовуються як способи маніпулювання свідомістю людини чи, наприклад, конкретної групи людей.

Маніпулювання соціальними настроями, досягнення конкретних цілей і завдань є важливим для політиків. Керуючись цими почуттями, політичні діячі, як правило, використовують великий запас мовних тактик впливу. Доведено, що в політичній маніпуляції значну роль відіграє імідж та авторитет особистості. До прийомів маніпуляцій вдається той, хто бажає панувати над іншим. Це яскраво простежується в політичній маніпуляції. Теперішня нестабільність України та гібридна війна з нашою країною роблять це питання предметом особливої уваги. Ці фактори особливо сприяють активному міжнародному обговоренню цієї ситуації. Мовні тактики та стратегії є невід'ємною частиною переговорів та нарад, тому необхідність забезпечення ефективної міжкультурної комунікації підтверджує актуальність теми дослідження.

ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕРИВАТИВНІ ЗВ’ЯЗКИ МІЖ ЛЕКСЕМОЮ І ФРАЗЕОЛЕКСОЮ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

2021-10-07T23:26:54+03:00

У статті розглянуто деривативні відносини лексеми і фразеолекси, на основі
яких утворюється самостійна лексична одиниця з новим значенням. Підкреслено, що, зазвичай, новий зміст, що випливає з фразеологізму, маючи в своїй основі
предметно-чуттєве відображення первинного десигнату в свідомості людини,
має подібну природу. Це надає «її» фразеолексі символічний характер і перетворює у фразеосимвол. Дуже часто символ, як і образ, зароджується в слові ще
до того, як воно отримує нове значення на основі цього символу. Це пов’язано зі
здатністю людини створювати символи з навколишнього середовища, наділяти
речі, явища, події новими рисами і властивостями.
Зазначено, що формування нового змісту у фразеолексі є процесом.
Цей процес проходить чотири етапи: 1) розчинення фразеолекси у фразеологізмі; 2) утворення загального асоціативного значення в одній і тій же
фразеолексі кількох фразеологізмів; 3) формування символічних значень; 4)
утворення фразеосимволу. На першому етапі утворення символічного значення у фразеолексі відбувається її розчинення у фразеологізмі, що свідчить
про смислову неподільність фразеологізму. На другому етапі семантичного
прирощення у фразеолексі низки фразеологізмів утворюються асоціативні
значення.
З’ясовано, що наявність в фразеотематичних полях фразеолекс з символічним значенням, незважаючи на їх нечисленність, дозволяє зробити висновок про
функціональне навантаження фразеолекси при утворенні в ній одного з аспектів
значення. Оказіональне вживання окремими авторами таких лексем, як mur, clef
та ін., утворених від фразеологізмів, з часом стає загальновживаним, висловлюючи нові смислові відтінки і засвідчуючи, що фразеологія сучасної французької
мови є джерелом збагачення її словникового складу.

ВІДГІДРОНІМНІ ОЙКОНІМИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ОНОМАСТИЧНИХ МІРКУВАНЬ ВІКТОРА ПЕТРОВА

2021-10-17T22:52:37+03:00

У статті здійснено аналіз відгідронімних ойконімів України з огляду на ономастичну теорію річкознавства, запропоновану Віктором Петровим. Установлено, що дослідженню одного з найважливіших і малоз’ясованих історичних питань – походження слов’ян, ученому слугували не тільки найдавніші свідчення історичних та археологічних джерел, але й лінгвістичні матеріали. З-поміж останніх особливе місце дослідник відводив географічним назвам як важливому мовному релікту, що може надійно зберігатися протягом тисячоліть. Доведено, що вивчення ойконімно-гідронімних паралелей веде до з’ясування природи назв населених пунктів і гідрооб’єктів із проекцією на етнолінгвістичні та міграційні явища, проливає світло на питання культури українського назвотворення.

Наголошено на важливості паралельного дослідження гідронімів та ойконімів, визначення взаємозумовленості назв річок та поселень. Виокремлено найпродуктивніші словотвірні моделі однойменних ойконімно-гідронімних утворень залежно від напрямку словотвірного імпульсу в межах ойко-гідросистем.

Методика ономастичних досліджень, запропонована Віктором Петровим, за якої назва береться не окремо, а розглядається у зв’язку з іншими онімами, локалізованими в межах певного простору, спонукає відмовитися від епізодичних та часткових вивчень поодиноких, взятих ізольовано назв і дає змогу здійснювати дослідження відгідронімних ойконімів України не тільки в ономастичному, але й лінгвокультурологічному аспекті.

АКЦЕНТУАЦІЯ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ ВАСИЛЯ СТУСА

2021-12-13T17:02:08+02:00

У статті висвітлено особливості наголошування дієприкметників у збірці поезії Василя Стуса "Палімпсест: Вибране". З'ясовано, що дієприкметник має свої акцентуаційні особливості, які пов'язані з наголошуванням відповідних дієслівних основ. Визначено три акцентні типи наголошування: префіксальне, кореневе та суфіксальне. Установлено, що безпрефіксні дієприкметники та відповідні префіксальні утворення наголосом не відрізняються.

Василь Стус творить індивідуально-авторські лексеми, які своїм наголошенням відповідають акцентним типам сучасної української літературної мови. Водночас наголошування дієприкметників відображає реальну мовну практику.

МІСЦЕ ВИСЛОВЛЕНЬ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ВІДМОВИ В КЛАСИФІКАЦІЇ МОВЛЕННЄВИХ ЖАНРІВ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ДІАЛОГІЙНОГО ДИСКУРСУ)

2021-10-14T14:11:29+03:00

У статті проаналізовано висловлення зі значенням відмови в українськомовному художньому діалогійному дискурсі в констексті сучасних лінгвістичних напрямів, установлено основи кореляції поняття мовленнєвий жанр з іншими категоріями комунікації, а також визначено місце висловлень відмови в класифікації мовленнєвих жанрів.

ВІДТВОРЕННЯ ПОРІВНЯНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ РОМАНУ ГІЛІАН ФЛІНН «ЗАГУБЛЕНА»

2021-10-14T14:41:50+03:00

Наукова стаття розкриває сутність художнього перекладу. Вона спрямована на визначення стратегій, застосованих перекладачами, при перекладі порівнянь з англійської мови на українську в романі Гіліан Флінн «Загублена».

З’ясовано, що існує шість різних стратегій, які можна застосувати при перекладі порівняння: дослівний переклад; заміна образу; описовий переклад; збереження образу із застосуванням експлікації ознак подібності; заміна образу його поясненням; вилучення. Вибираючи відповідні стратегії, перекладачі повинні враховувати такі фактори, як контекст використання, конотацію, риторичний ефект та стиль висловлювання.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА КРІЗЬ ПРИЗМУ СУЧАСНОЇ КНИГИ

2021-11-20T06:22:34+02:00

У статті йдеться про постать Лесі Українки в сучасній книзі. З’ясовано, що сучасна книга – це опосередковане трактування Лесі Українки через мову її художніх творів, епістолярію; це акцентування, що ламає певні стереотипи щодо поетки та показує суспільні запити. Богословська екзегеза дає підстави стверджувати, що Леся Українка глибово вірить, вона – апологет християнства; що поетка – зболений мислитель, який євангельські сюжети накладає на власну драму, на власний екзистенційний досвід, виражаючи часом так свою самотність, хоча відчуває себе пророчицею у своїй культурі – культурі розквіту людини в середовищі життя, а не смерті; що феміністичні погляди радше виявилися пошуками гармонії, а не розлому. Суголосні акценти розставлено і в художньому творі про Лесю Українку.

КОНЦЕПТ «РУХ» В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ ФРАЗЕОСИСТЕМАХ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ ТА СЕМАНТИКО-ІДЕОГРАФІЧНИЙ ПІДХОДИ

2021-12-14T12:36:43+02:00

У статті встановлено, що концепт руху є предметом численних мовознавчих досліджень: в ономасіологічному аспекті, в когнітивній лінгвістиці, в теорії функціональної граматики тощо.

Актуальність теми дослідження зумовлена предметним полем мовознавства, у якому центральними проблемами є визначення внутрішньої структури мов світу, встановлення загальних закономірностей їх функціонування у відношеннях мови (як культурної практики її суб’єкта – людини та спільноти) і свідомості, мови і суспільства.

Необхідність цього дослідження визначена: потребою мовної категоризації фразем із значенням руху як цілісних лексичних одиниць у структурі мови, знакова система якої відображає свідомість, спосіб мислення, умови буття свого творця і носія – людини і спільноти (етносу, нації, соціальної групи тощо); важливістю компаративного з’ясування змісту, структури і функціонування фразем із значенням руху у різних лінгвокультурних просторах, зокрема у мовах слов’янської (української) та германської (англійської) класифікаційних груп; вимогами сучасного розвитку мовознавства в Україні і світі, однією з яких є включення до теоретико-методологічного інструментарію мовознавчого аналізу пізнавальних досягнень інших наук – філософії, культурології, психології, етнології, що дозволяє розглядати мову як втілення культури (засіб її творення і, водночас, результат її існування) і становить суть лінгвокультурного підходу до вивчення фразем із значенням руху в різних мовах світу, у межах нашого дослідження це мови слов’янської та германської груп.

Мета статті – обґрунтувати на основі семантико-ідеографічного та лінгвокультурного підходу структуру та семантику фразем зі значенням руху як цілісних лексичних одиниць у структурі української та англійської мов.

У статті з’ясовано, що рух аксіологічно акцентований, і це знаходить вираження у його семантичній диференціації (зміна загалом; рух у просторі, рух як прогрес і рух регрес тощо); визначено теоретико-методологічні засади лінгвокультурного та семантико-ідеографічного підходів до вивчення фразем зі значенням руху у структурі української та англійської мов; з’ясовано, що національно-культурна специфіка фразеологізмів зі значенням руху виявляється у сукупному фразеологічному значенні; встановлено, що концепт «рух» вербалізують мовні засоби, а саме концептуальні метафори: життя – рух, час – рух, діяльність – рух, щось позитивне – рух уверх, щось негативне – рух униз тощо.

ЗАСАДНИЧІ ПРИЙОМИ АНАЛІЗУ КУЛІНАРНОЇ НАРОДНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

2021-10-07T23:59:31+03:00

Запропоновані в статті прийоми аналізу кулінарної народної термінології уможливлюють системний опис цього лексико-семантичного угруповання. Джерельною базою послугувала буковинська народна кулінарна номенклатура, яка реалізує відомості про матеріальну культуру буковинців.

СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛЕКСЕМИ ХЛІБ У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ

2021-10-07T22:38:15+03:00

У статті проаналізовано функціонування лексеми хліб, яка у художньому дискурсі О. Кобилянської набуває символічного значення, вступаючи у синтагматичні зв’язки з іншими словами, розширює свій значеннєвий потенціал; розглянуто процес метафоризації, пов’язаний з цією лексемою, та її контекстне оточення.

ЗАКОНОМІРНОСТІ СПОЛУЧУВАНОСТІ ФОНЕМ ІЗ ПОЧАТКОВОЮ ПРОРИВНОЮ У ТРИФОНЕМНИХ СЛОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

2021-12-13T16:40:01+02:00

У статті на матеріалі „Великого зведеного орфографічного словника сучасної української лексики ” проаналізовано склад трифонемних слів із початковою проривною фонемою в українській мові та сполучувальні можливості окремих фонем у трифонемних словах, побудувано моделі трифонемних слів із початковою проривною фонемою сучасної української літературної мови. З’ясовано, що найчисельнішими серед усіх трикомпонентних моделей із першим компонентом проривною фонемою є такі моделі: PОF – 111, PОN – 104 та PОP – 82, менш чисельні PNO ‒ 25, PОA – 22, PFO – 5, PFF – 1. Найхарактернішими є такі поєднання елементів у трифонемній дистрибутивній структурі із першою проривною фонемою: „проривна + голосна + фрикативна”, „проривна + голосна + напіввідкрита” та „проривна + голосна + проривна”. Найбільші сполучувальні можливості має проривні фонеми /т/ та /б/. Першим компонентом серед усіх проривних фонем найчастіше зустрічаються фонеми /т/, /б/, /п/, /к/. Такі дистрибутивні структури двох фонем не є типовими для сучасної української мови.

«А МИ ТУЮ ЧЕРВОНУ КАЛИНУ ПІДІЙМЕМО» (СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЕКСЕМ-ДЕНДРОНІМІВ У ФОЛЬКЛОРИЗОВАНИХ ПІСЕННИХ ДИСКУРСАХ)

2022-01-09T23:33:38+02:00

Статтю присвячено дослідженню флоролексем як експресивних домінантних знаків фольклоризованих пісенних дискурсів, що засвідчують синкретизм авторської та народнопоетичної світорецепції. Зазначено, що пісні літературного походження, вливаючись у народнопісенну традицію, трансформуються й адаптуються до поетичних матриць фольклорних текстів, хоча й зберігають специфічні моменти власне авторського, індивідуалізованого мовомислення: у фольклорі калина, явір, дуб, верба, черемшина, береза є зазвичай одним із компонентів психологічного паралелізму, в авторських пісенних текстах – це перифрази авторського внутрішнього світу, а в текстах з актуалізованими громадянсько-патріотичними мотивами – знакові експліканти української етносвідомості.

Проведено різногранні лінгвопоетичні студії над конкретними флоролексемами; доведено, що до найбільш частотних дендрономенів, який лучить народнопісенну й авторську традиції, належить калина. Знакова символема ментально й рецептивно уособлює Україну, а в текстах стрілецьких і повстанських пісень співвідноситься зі звитяжною боротьбою, змагами за незалежність, з жертовністю, а також постає як національний символ єднання й оплакування полеглих героїв.

В авторських дискурсах, головно стрілецьких та повстанських, семантико-символічне наповнення фітономена явір (яворина) корелює з фольклорним; символічний потенціал народнопісенного образу (туга, проникливість експлікації душевних переживань) експліковано в поезії Дмитра Павличка «Явір і яворина». Флоролексема дуб належить до етнічних фітонімів із семантикою виразного культурно-історичного та суспільно-ідеологічного наповнення через актуалізацію сем «українське, патріотичне»; зазначено, що в контексті стрілецької та повстанської пісенної мовотворчості фітономен дуб інтенсифікує ідейнополітичні та аксіологічні конотації. Постульовано, що образ верби набув значної популярності через актуалізацію сем позитивної оцінності та виразну національну конотованість. Крізь призму текстової енергетики (рецепція на рівні позасвідомих імпульсів та генетичних кодів) досліджено фітоценози гай, ліс, бір.

МОВНИЙ ОБРАЗ-КОНЦЕПТ ВОЛЯ В РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ПОЕТА ПЕТРА КАРМАНСЬКОГО

2021-10-18T14:54:03+03:00

У статті з’ясовано характер представлення у віршах збірки Петра Карманського «За честь і волю» одного з найважливіших для україномовної картини світу компонента – мовного образу-концепту ВОЛЯ. Наголошено, зокрема, на часі й обставинах виходу збірки та на творчій еволюції автора, пояснено, чим зумовлений вибір об’єкта й предмета аналізу, та окреслено сутність основного поняття й терміна, якими оперують автори, – «мовний образ-концепт». Установлено, що в досліджуваних текстах актуалізовано насамперед такі параметри цього концепту, як історико-патріотичний, психо-емоційний та морально-етичний; продемонстровано його гіперо-гіпонімічну природу та розкрито характер образно-асоціативних зв’язків.

СЕМАНТИЧНИЙ ОБШИР ДІАЛЕКТНИХ АД’ЄКТИВІВ В ІДІОСТИЛІ СИДОРА ВОРОБКЕВИЧА

2021-10-14T14:45:41+03:00

У статті описано діалектну ад’єктивну лексику, зафіксовану в художніх текстах видатного буковинського письменника С. Воробкевича як носія ареальних компонентів національної мови. Проаналізовано тематичні групи діалектних прикметників, визначено найуживаніші лексеми. З’ясовано, що говірково марковані прикметники відтворюють локальні особливості мовлення буковинців другої половини ХІХ ст., відбиваючи основні фонетичні, словотвірні, лексичні, граматичні риси говірок південно-західного наріччя, а саме буковинських та гуцульських.

ТЕРМІНОПОЛЕ МОВНА ОСОБИСТІСТЬ

2021-12-01T15:10:06+02:00

Мета статті – окреслити термінополе «мовна особистість», схарактеризувати синтагматичні та парадигматичні відношення терміна «мовна особистість» у сучасному науковому дискурсі.

У статті визначено основні вектори інтерпретації поняття «мовна особистість», схарактеризовано синтагматичні та парадигматичні відношення аналізованого терміна в сучасному науковому дискурсі.

Зважаючи на трирівневу структуру мовної особистості (за Ю. Карауловим), термінополе цього поняття окреслюємо не лише за вектором інтерпретації (горизонтальна структура термінополя), але й за рівнем структурування (вертикальна структура термінополя).

Горизонтальну структуру термінополя «мовна особистість» схарактеризовано за психолінгвістичним, лінгвостилістичним, комунікативним, когнітивним, лінгвокультурологічним, лінгводидактичним та соціолінгвістичним підходами.

Вертикальну структуру термінополя «мовна особистість» визначено за рівнями його структурування. На вербально-семантичному рівні актуалізується мікротермінополе мовна особистість – мовний знак. Ключовим на когнітивному рівні є мікротермінополе мовна особистість – мовна свідомість. І, зрештою, мотиваційний рівень визначає мікротермінополе мовна особистість – мовленнєва особистість, комунікативна особистість.

Розглянувши горизонтальну та вертикальну структуру термінополя «мовна особистість», можна простежити, що ядерний термін найчастіше корелює з поняттями мовна свідомість, текст, мовленнєва діяльність, дискурс, мовна культура. Мовну особистість найчастіше визначають як людину, індивіда, що є носієм мови; узагальнений образ носія мовної свідомості, а також як сукупність характеристик мовця: мовна компетенція, творче самовираження, вільне здійснення мовної діяльності; іманентна ознака особистості, що характеризує її мовну та комунікативну компетенцію. Перспективу дослідження вбачаємо у вивченні асоціативно-образного поля мовної особистості.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ТЕРМІНОВЖИВАННЯ В ГАЛИЧИНІ МІЖВОЄННОЇ ДОБИ

2021-12-01T23:54:01+02:00

У статті крізь призму політичної термінології висвітлено особливості становлення української політичної думки в Галичині міжвоєнної доби. Шляхом комплексного (лексикографічного, когнітивно-дискурсного) аналізу окреслено етноцентричну семантику політичних термінів як репрезентантів політичної дійсності – ідеологічно неодновимірної, соціально різнотипної, культурно поліфонійної. Тому підкреслено, що триєдине прагматичне (конотативне, імплікативне, емотивне) значення терміна-політоніма не може не бути етноцентричним, оскільки кожен народ творить свою політичну картину світу – «за своїм образом і подобою». Власне лінгвокогнітологічний вимір уможливив осмислити історичну значущість українського підпільного руху 20-х рр. ХХ ст.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕВФЕМІЗМІВ ЗАМІСТЬ ОБСЦЕННОЇ ЛЕКСИКИ ТА ЇХНІ ФУНКЦІЇ У ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ

2022-01-19T23:08:07+02:00

У статті розглянуто англійські евфемістичні лексичні одиниці у номінативному аспекті. Мета дослідження проаналізувати особливості використання евфемізмів замість обсценної лексики та їх функції у художньому творі. Проаналізовано мотиваційні передумови вживання мовцями евфемізмів, тобто їх намір уникнути табу, прагнення бути ввічливим. Подальше дослідження явища евфемії в лексиці англійської мови може здійснюватися шляхом вивчення особливостей взаємодії евфемії та сленгу, порівняльного дослідження евфемізмів у британському та американському варіантах англійської мови.

КОНЦЕПТИ «СВОЄ» Й «ЧУЖЕ» В УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМІ КІНЦЯ ХІХ СТ.: ВІЗІЯ МИКОЛИ ВОРОНОГО

2021-10-07T22:30:09+03:00

У статті простежено вплив власного акторського та режисерського досвіду Миколи Вороного на його театральну та літературознавчу практику, конкретизовано концептуальність поглядів українського письменника на природу драми, її еволюцію та національно-історичну зумовленість, конкретизовано основні принципи Миколи Вороного-театрознавця, літературознавця, з’ясовано новаторські аспекти його театральної критики.

ХУДОЖНЯ РЕЦЕПЦІЯ ПОЕЗІЙ Р.М.РІЛЬКЕ В ПЕРЕКЛАДАХ ЛЕОНІДА ПЕРВОМАЙСЬКОГО

2021-12-21T00:30:47+02:00

У статті розглянуто вклад Л. Первомайського в історію українського перекладу, а також художньо-естетичне багатство перекладів з Р.М. Рільке. Проаналізовано художню вартість перекладів, досліджено поетику ліричних творів Р.М. Рільке та авторську манеру українського поета як потенційного перекладача з німецької, з’ясовано ступінь адекватності перекладів першотвору. Встановлено, що у перекладах Л. Первомайського збережено філософське і психологічне тло оригіналу; його комунікативну та естетичну функцію, образну структуру, а також адекватно передано текст відповідно до норм і літературних традицій. Окреслено нові перспективи бачення феномену художнього перекладу та його ролі в художній літературі ХХ століття.

УКРАЇНСЬКИЙ РЕНЕСАНС 20-ХРОКІВ:ПОГЛЯД ЗАХОДУ

2021-10-07T22:21:28+03:00

Стаття присвячена актуальній для сучасного літературознавства проблемі вивчення праць західних україністів. У роботі відзначається, що доробок та досвід західного українознавства недостатньо вивчений у вітчизняній науці про літературу. Аналіз праць заокеанських літературознавців-україністів, пов’язаний з історією вітчизняної літератури ХХ століття. Мова йде про український ренесанс двадцятих років. Автор має на меті оцінити та проаналізувати вклад відомого науковця Олега Ільницького (Канада) в осмисленні специфіки українського футуризму.

У дослідженні зазначено, що велика кількість літературного доробку цього періоду було вилучено з усіх друкованих після 30-х років антологій літератури, а твори визначних письменників, які були репресовані режимом Сталіна, надійшли до так званих спецфондів. Зрозуміло, що ці літературні надбання неможливо було вивчати в радянському літературознавстві, а їхні імена і твори згадувалися лише як взірці буржуазно-національної ідеології в літературі.

На нашу думку, література футуризму творилася в контексті багатьох мистецтв. У дослідженні відзначено, що український футуризм дебютував тоді, коли українське суспільство ставило перед собою питання про те, якою має бути нова національна культурна норма. Науковці, вивчаючи цей період, дійшли до висновку, що поряд із авангардом, тріумфуваним у Москві й Санкт-Петербурзі, в Україні існував свій авангард, який свідомо захищав власні національні особливості. Зосереджений переважно в Києві та Харкові, він не став належним об’єктом зацікавлення Заходу, і був сприйнятим як «російський» чи «радянський», а не власне український.

ВИВЧЕННЯ ПРИСЛІВНИКА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ НА ЗАСАДАХ КОМУНІКАТИВНО-ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ

2021-10-04T00:15:37+03:00

У статті йдеться про особливості вивчення прислівника в початковій школі; обгрунтовано доцільність використання комунікативно-діяльнісного підходу до роботи над цією частиною мови; зазначено, що робота над прислівником має бути спрямованою на вироблення в учнів умінь послуговуватися прислівниками у власному мовленні, тобто оволодіння теоретичними відомостями про цю частину мови має бути підпорядковане мовленнєвому розвитку молодших школярів; наголошено на необхідності використання зв’язних текстів під час роботи над прислівником; підкреслено роль прислівників-синонімів у збагаченні словникового запасу учнів та в удосконаленні культури мовлення.

ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2022-02-03T12:03:42+02:00

У статті розглянуто структурні компоненти емоційного інтелекту та розглянуто їх значення в процесі міжособистісної взаємодії. До структурних компонентів емоційного інтелекту належить розпізнавання власних емоцій, володіння емоціями, розуміння емоцій, само мотивація. З’ясовано, що недостатньо розвинений емоційний інтелект не дозволяє учневі визначити та усвідомити власні емоції. Доведено, що основні компоненти емоційного інтелекту (емпатія, мотивація досягнення, саморегуляція, рефлексія) необхідні для успішного старту в формуванні комунікативної компетентності молодших школярів. Наголошено, що формування емоційного інтелекту може відбуватися в процесі комунікації, змодельованої на уроці української мови.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ТЕАТРАЛЬНОЇ ГРИ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ ТА ФОРМУВАННІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

2021-10-07T16:22:09+03:00

У статті проаналізовано європейський досвід використання методу театральної гри в навчанні іноземних мов та формуванні міжкультурної комунікативної компетентності. Висвітлено теоретичні та практичні підходи до застосування метду театральної гри в умовах процесу навчання й виховання студентів ЗВО під час занять з іноземної мови. На основі аналізу праць видатних зарубіжних науковців проаналізовано становлення й розвиток методу театральної педагогіки в педагогічній науці, визначено головні засади, що лягли в його основу та дали можливість широкого застосування у практиці. Виявлено основні функції методу театральної гри (освітньо-виховна, дидактична, терапевтична). Визначено його основні аспекти на заняттях з іноземної мови.

Наголошено, що театральна гра як метод навчання часто використовується прихильниками інтерактивних та сучасних методів навчання іноземних мов, які пристосовують цілі, знання, уміння, методи навчання до індивідуальних потреб особистості. Підкреслено, що використання методу театральної гри, як показує досвід зарубіжних країн, на лабораторних та практичних заняттях позитивно впливає на розвиток загальних та індивідуальних компетенцій студентів і допомагає їм краще опанувати комунікативні навички іноземної мови та формує низку вмінь. Постульовано, що в контексті навчання іноземної мови за допомогою естетичного переживання та психосоціального досвіду метод театральної гри в допомагає легко, спонтанно і природно набути педагогічних знань, знань з іноземної мови та досягти самостійності в діяльності, а також навчитися прийомів рефлексивної діяльності.

У статті акцентовано увагу на можливості застосовування методу театральної гри як одного із ефективних методів у формуванні іншомовних комунікативних компетентностей і може застосовуватися як один із методів впливу на їх розвиток у навчальному закладі.

РОЗВИТОК МЕДІАКОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ЗАСОБАМИ ПРЕДМЕТІВ ФІЛОЛОГІЧНОГО ЦИКЛУ

2021-11-01T23:30:07+02:00

У статті наголошено, що медіаосвіта в сучасному світі набуває першорядного значення. Це зумовлене інформаційною революцією та зростанням ролі новітніх медіа в житті держав і окремих індивідів. Автори розкривають сутність актуальних для цього дослідження понять (медіа, медіаосвіта, медіакомпетентність); встановлюють характер зв’язків між ними, а також між професійною компетентністю майбутнього вчителя початкової школи та медіакомпетентністю; визначають шляхи розвитку останньої в умовах закладу вищої освіти (спеціальна навчальна дисципліна / інтеграція медіаосвітніх завдань у зміст інших навчальних предметів); окреслюють принципи, на яких має ґрунтуватися робота з розвитку медіакомпетентності та педагогічні умови, які мають забезпечувати її ефективність; демонструють можливості предметів філологічного циклу в розв’язанні завдань із розвитку медіакомпетентності.

ЯСКРАВЕ ОПРИЯВНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ ДУМКИ

2021-10-18T15:07:09+03:00

У рецензії наголошено, що мета видання – подати вибрані фрагменти монографічних досліджень українських дослідників синтаксичного ладу української мови, наукових статей і матеріалів, що вийшли друком у другій половині ХХ ст. – початку ХХІ ст. Основним критерієм добору авторських концепцій обрано прагнення провідних науковців комплексно осмислити специфіку синтаксичних одиниць – від синтаксем до тексту, виявити функційні параметри на логічному, структурному, семантичному та комунікативно-прагматичному рівнях. Хрестоматія охоплює сім розділів, які структуровано в двокнижжя. Теоретична й практична значущість рецензованої праці полягає в її синтетичному характері, поліконцептуальності, у глибокому осмисленні фактів та явищ, співвідносних із людським мисленням і мовленнєвими актами, в різнорівневому описі онтологічних властивостей основної комунікативної одиниці мови – речення. Цільова читацька авдиторія хрестоматії – студенти філологічних факультетів, аспіранти, учителі, викладачі закладів вищої освіти , дослідники української граматики.